Заоща́дження — грошові вклади фізичних осіб, населення в ощадні банки задля отримання відсотків.
Заощадження населення — сума грошового доходу, яка не використовується на поточне споживання і призначається для задоволення потреб у майбутньому. Є елементом особистої власності населення і надається банкам у вигляді кредиту, який є джерелом інвестицій.
Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які зберіггають певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.
Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валового внутрішнього продукту називають рівнем особистих заощаджень. Цей рівень неоднаковий навіть у розвинутих країнах світу. Якщо, наприклад, цей показник у США у 90-х роках становив менше 5 %, то в Італії — 18 %, а в Японії — 14 %. У більшості країн, що розвиваються, рівень особистих заощаджень дуже низький, що зумовлено невеликим використовуваним доходом.
Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства (фірми). До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація.
Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями (заощадження приватного сектору економіки). Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження.
Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.
Отже, в національній економіці є чотири заощадники — домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці.
