Харчові добавки (адити́ви) — природні, ідентичні природним або штучно синтезовані речовини, які додають у їжу як інгредієнт з технологічних міркувань: подовжити термін зберігання (консерванти), перетворити їжу в відношенні кольору, смаку (щоб зберегти і підвищити смак), текстури, консистенції, зовнішнього вигляду. Звичайно до харчових добавок не відносять речовини, які підвищують харчову цінність продуктів: вітаміни, мікроелементи, амінокислоти. Деякі добавки використовували протягом століть, наприклад, для збереження їжі — оцет, сіль (соління бекону, м'яса, риби і ін.), або використання діоксиду сірки в деяких винах (E220). З появою оброблених харчових продуктів у другій половині 20-го століття було введено багато інших добавок як природного, так і штучного походження. Станом на 2010 рік відомо більше 2800 найменувань харчових добавок.Широке використання харчових добавок
потребувало розробки їх класифікації, створення технологій застосування і гігієнічної регламентації.
Комісія ФАО-ВООЗ «Codex Alimentarius» запропонувала тлумачення поняття «харчові добавки»:
В Європейському Союзі для регулювання цих добавок, а також для інформування споживачів кожній добавці після схвалення присвоюють унікальний номер — E-номер. Ця схема нумерації прийнята і видана Міжнародною Комісією Codex Alimentarius для найпоширеніших харчових добавок у Європі.
Українське законодавство визначає: харчова добавка — речовина, яку зазвичай не вважають харчовим продуктом або його складником, але додають до харчового продукту з технологічною метою в процесі виробництва та у результаті стає невід'ємною частиною продукту (термін не включає забруднюючі речовини, пестициди або речовини, додані до харчових продуктів для поліпшення їх поживних властивостей)
В Україні перелік харчових добавок, дозволених у харчових продуктах, регулювався до 20 вересня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 1999 року № 12 «Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах» (втратила чинність).
